У Британію хміль був завезений скоріше всього бельгійськими пивоварами емігрантами у XV-XVIст. Цікавий факт – у ті часи у Британії пиво варили без використання хмелю, і саме це пиво на той час мало назву Ель, на відміну від пива у який додавали хміль. Першим британським пивом у яке почали додавати хміль у пізньому середньовіччі був Браун Ель – предок усіх стилів британського пива. Легші варіації Брауну перетворились на Майлд, темніші на Стаут, а також у Портери, світліші та більш охмелені у IPA, Біттер та Світлі Елі. Як відомо з манускрипту 1440 року, новий «охмелений ель» почали називати «пивом». Але впровадження хмелів у британську традицію пивоваріння не можна назвати однозначною на початку цієї історії. В той час як на континенті хміль отримував «законний» статус у пивоварінні, у Британії він як раз опинявся поза законом. У 1530 році король Генріх VIII забороняв використання хмелю, через те що він вважався афродізіаком і спричиняв гріховну поведінку. Особливо дивним видається те, що сам Генріх мав 6 дружин, дві з яких поклали свої голови на пласі.
